| Адмін | Дата: Понеділок, 15.07.2013, 22:15 | Повідомлення # 1 |
 Генерал-майор
Группа:
Повідомлень: 471
Нагороди: 3
Репутація: 220
Статус: Offline загрузка...
|
“Я нізащо і нікому не віддам онуків!»
55-річна мешканка Збаражчини в одну мить втратила наймолодшу доньку, четверо дітей якої, віком від 2-х до 10-ти років, залишились круглими сиротами. Зараз жінка оформлює над онуками опікунство, а чиновники говорять, що на дітей претендує… ще одна бабця
Я весь час прошу Бога лише, щоб дав мені здоров’я та терпіння витримати все, – витираючи сльози, говорить мешканка с. Бодаки Збаразького району Лариса Онищук. І далі продовжує, ніби сама себе переконує, – все буде добре, і житимемо ми добре. Мені ще багато у цьому житті потрібно встигнути… Головне – онучат виростити і на ноги поставити.
Четверо дітей – круглі сироти
Худорлява жінка в чорній хустині зустріла нас на порозі свого помешкання. У чисто прибраному дворі зі свіжо викошеною травою метушились дітлахи. Як з’ясувалось згодом, четверо з них – віднедавна круглі сироти, і житимуть усі з бабусею. Ще одна дівчинка, також онучка, прийшла до бабусі в гості, аби погратись з двоюрідними братиками та сестричкою.
Знайомились з дітлахами, які два роки тому втратили батька Сергія, а 7 липня потонула у ванній їхня мати Антоніна, кореспонденти на подвір’ї матері загиблої. Жінка після смерті доньки забрала усіх онуків до себе. Коли журналісти витягли гостинці, діти не поспішали брати солодощі та подарунки. Згодом найстарший, 10-річний Максимко, простягнув до пакунків руку та пообіцяв, що обов’язково поділиться з братами та сестричкою.
А молодший, білявий Мишко, якому лише 2,5 рочки, взяв до рук привезені книжки з казками та посміхнувся. Бабуся, спостерігаючи за онуками, весь час плакала.
Ви заходьте до хати, подивитесь, як ми живемо, – жінка заметушилась та вказала рукою на охайний 5-кімнатний будинок. І, ніби виправдовуючись, додала, – тут трохи затекло, євроремонтів також немає. Нам би газ провести… Зараз це основне, щоб перезимували без проблем. Та й їжу дітям треба готувати. Електричною плиткою зараз рятуємось. Коли мій чоловік помер і залишилась сама, скільки мені одній треба. А тут треба за дітей думати.
Троє дітей та 14 онуків
Журналісти зайшли до охайної та чисто прибраної кімнати, де всюди були м’які іграшки та машинки. Тієї ж миті до помешкання забіг Максимко.
Подивіться, яку мені машину подарували, – малий зняв з шафи голубого легковика та намагався продемонструвати всі принади нової іграшки. Невдовзі до хати один за одним зайшли 8-річна Валя, 6-річний Віталик, якого рідні називають Вітею, та наймолодший Мишко.
Дітлахи зайнялись обновкою, але прислухались до нашої бесіди. Адже бабуся в цей час розповідала про своє життя та родину.
В мене було троє дітей, Тоня – наймолодша, – каже Лариса Онищук. – Любила її, напевне, найбільше. Тепер залишились донька і син. Маю аж тринадцятеро онуків, скоро народиться ще один. Живи та тішся, а тут таке горе.
Біда прийшла в родину, коли два роки тому вбили чоловіка доньки Антоніни Сергія. Вбивцю засудили до 8,5 років. Але молода вдова після цього почала заглядати в чарку.
І сварила її, і просила, і переконувала, що тепер вона вдвічі більше має любити своїх діточок, бо батька у них вже немає, – зітхаючи, каже пані Лариса. – Нічого не допомогло. Тепер онучата – круглі сироти.
Народилась і померла у великі свята
30-річна Антоніна допомагала на городі своїм родичам. Після вечері покупала малого Віталика, поклала його спати та сама пішла до ванної. Швагро, в якого жінка ночувала, дивився телевізор і заснув. В четвертій ранку прокинувся, ніби його хтось у бік штовхнув. Вийшов з кімнати і побачив, що у ванній горить світло. Коли зайшов в середину – Тоня була вже мертвою.
Вона народилась на велике свято – саме Різдво, і померла на свято – 7 липня, на Івана, – каже мама загиблої пані Лариса. – Вітя в той час був з нею. Напевне тому він найбільше плакав на похороні і щоразу просився до мами. Я на цвинтарі взяла його на ручки. А згодом він обернувся і пішов. Коли його спитали, мовляв, куди йдеш, він, втираючи сльози, відрубав: «Додому. До мами».
Сильно плакали на похороні й інші дітки Тоні. Не зовсім розумів, що відбувається, лише молодший Мишко.
Панічно бояться слова «інтернат»
Зараз дітлахи трохи заспокоїлись. Старші наглядають за молодшими та допомагають по господарці, коли бабуся мало не щодня їздить до райцентру, оформляючи документи на опікунство. Та панічно бояться слова «інтернат». Коли пані Лариса заговорила про дитячу установу для сиріт, малеча затихла та щосили прислухалась, перелякано споглядаючи на бабусю.
Напевне, почули десь, може, хтось з дорослих при них про це говорив – не знаю, – зізнається пані Лариса. – Але я клянусь: поки жива, я нізащо і нікому не віддам онуків! Я це ж обіцяла своєму братові перед його смертю. Останнє, про що він говорив – це про Тоніних діток. Ніби щось відчував. Як би тяжко мені не було і як би чорно не довелось працювати, діти будуть зі мною. Я роботи не боюсь. Нічого, вирощу…
Коли жінка говорить про загиблу доньку і сиріт-онучат, весь час плаче. Але за мить бере себе в руки і ніби сама себе переконує, рішуче шепоче: «Все буде добре. Вирощу…»
Максимко – молодець, вже мені помічник, – розповідає бабуся про онуків. – По господарці мені допомагає, навіть дрова рубав і їсти готував, коли я на городі сапала. Зварив макарони, посмажив яйця, наклав для всіх у тарілки і годував молодших. І мене покликав їсти.
«Впораємось! Вирощу…»
Валюша вже має в школі залицяльника, який годує її цукерками, сміється бабуся. Вона гарно вчиться і добра дитина. Коли у молодшого Мишка питають, чий він син, малий поважно відповідає: «Баби».
Найскладніше з Вітею, збитошний він, як і всі хлопці, – зізнається пані Лариса. – Останні три місяці він жив з мамою. Може тому зараз так поводиться. Коли вона померла, дитина була з нею в хаті.
Бабуся навіть про збитки своїх чотирьох голубооких білявих онучат говорить з посмішкою. Та весь час намагається закликати їх до порядку, доки крутяться попід ногами та переривають розмову. Вирушаючи з журналістами на могилу доньки на сільському цвинтарі, а потім у Збараж – довезти чергову тацю з документами, всучила в руки Максимкові «двадцятку» з настановами: «Купіть собі цукерки. Але перед тим поїжте. Будьте чемні, не бийтесь і не бешкетуйте. Я скоро повернусь».
Я дуже вдячна родині, своїй 81-річній мамі, сільській голові, священику і всім-всім людям, хто нам допомагає, – плачучи, каже пані Лариса. – Без цього нам було б значно важче. Ніколи не думала, що у цьому віці опинюсь сама з чотирма маленькими дітьми на руках. Але нічого – впораємось! Вирощу…
«Просимо допомоги у всіх для наших діток»
Сільський голова с. Бодаки Збаразького району Надія Борисевич – частий гість у цієї родини. Жінка допомагає Ларисі Онищук збирати документи, аби оформити опікунство. Днями передала бабусі кошти, які зібрали односельці, однокласники загиблої Антоніни та місцеві підприємці, які орендують землю в селі.
Ми допомагаємо цій родині, чим можемо, - каже Надія Борисевич. – Ще на цвинтарі я просила людей, щоб не забували цю родину і допомагали дітям. Адже у нас в селі ростуть четверо сиріт. Просимо допомоги у всіх для наших діток.
Хто може чимось допомогти чотирьом сиротам, прохання звертатись за адресою: Тернопільська обл., Збаразький район, Бодаківська сільрада. Тел.: (03550) 3-53-84
Коментар
Наталія ЗАВАДЕНКО, заступник голови Збаразької райдержадміністрації:
Ситуація з цими чотирма дітками у нас на контролі. Зараз бабуся оформляє опікунство, але і друга бабуся (мати Сергія – прим. авт.) подала документи, бо хоче опікуватись дітьми. Невдовзі ми виїжджатимемо на місця, вивчатимемо умови проживання в однієї та іншої бабусі і вирішуватимемо, де діткам буде краще. Зараз готуємо документи на опіку – це дуже серйозно і велика відповідальність. Ми в райдержадміністрації також будемо шукати можливості допомогти цим діткам фінансово, з оздоровленням. Що від нас залежить, що у наших силах - будемо допомагати. Окрім того, ці діти будуть соціально захищені і фінансово забезпечені державою.
http://20minut.ua
"Збараж Forum" ВКонтакті - приєднуйтесь !!!
|
| |
| Поділіться з друзями в соц. мережах -
|
Мій профіль
Ви завжди зможете переглядати форум
