Адмін | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 20:50 | Повідомлення # 1 |
Генерал-майор
Группа:
Повідомлень: 471
Нагороди: 3
Репутація: 220
Статус: Offline загрузка...
|
Христос заповідав нам любити ворогів своїх, але як це зробити? Шлях до виконання цієї за-повіді кожен шукає сам. Я також. Не можу сказати, що я досяг дійсно християнського сми-рення і всеохоплюючої любові: звичайно, ні. Але деякий досвід примирення вже є. Принай-мні, я навчився не так щиро і гостро ненавидіти тих, хто мені у чомусь насолив. Можливо, мій скромний досвід і деякі поради стануть у нагоді ще комусь. Мені стали в нагоді знання, котрі я отримав під час професійного навчання психологом. Знання і розуміння певних механізмів людської психіки примирили мене з деякими проява-ми людської деструктивності, агресії, дали сили й мудрість побачити під зовнішньою шкар-лупою гріха страждаюче серце людини.
І це перша причина для співчуття і пробачення: знання того, що той, хто завдає болю іншим, насамперед страждає сам. Щасливі люди не сваряться в чергах, не пліткують, не гніваються на інших, не займаються чварами, інтригами – їм це просто непотрібно, вони живуть, насо-лоджуються життям і дарують радість іншим. Щасливій людині властива душевна щедрість і милосердя. Згадайте себе в такі моменти: ви ладні були пробачити усіх, вашої радості і лю-бові вистачало на весь світ... Отже, той, хто свідомо робить шкоду іншим, страждає переду-сім сам, несе біль у своєму серці, а зло, яке він робить – це спосіб бодай трішки на деякий час вгамувати той біль... Це здається парадоксом, але це насправді так.
Американська психолог Мерилін Мюррей досліджувала злочинців-ґвалтівників і з'ясувала, що майже всі вони або були зґвалтовані самі, або зазнавали знущань від членів сім'ї. У всіх було дуже важке дитинство, тому їх злочин – це несвідома помста жорстокому світові. Під час злочину, принижуючи інших, вони бодай ненадовго скидали з себе тягар власного при-ниження. Вона написала про це книгу «Полонений іншої війни» («Узник иной войны»). Це та книга, що міняє вас назавжди, роблячи людянішими. Виходить, люди від народження не злі: вони жертви, що передавали естафету зла іншим, помножуючи його... Як обірвати цей ланцюг зла – Господь сказав в Нагорній проповіді. Друга причина пробачати ворогів своїх – це розуміння парадоксальності людської поведін-ки. Якщо, скажімо, людина намагається нас принизити, лається, ображає, більшість людей відповідає негативною реакцією: обурюються, ображаються, нам здається, що нас принизи-ли, зганьбили, скривдили... Але не поспішайте, з цього факту випливають мінімум чотири висновки:
1. Люди, що вас ображає, вже потай вважає вас вище себе (принижати тих, хто нижче, не-має сенсу, самоствердитись можна тільки за рахунок гідного суперника).
2. Вважати вас кращим для неї нестерпно, вона страждає від цього усвідомлення неймовір-но.
3. Їй важлива ваша думка, адже саме вас вона хоче переконати в своїй перевазі.
4. Нарешті, вона настільки слабка, що не може виграти в чесній, конструктивній, творчій конкуренції, тому іде шляхом Герострата – самостверджується, руйнуючи все навкруги себе. Руйнувати найлегше. Утім, ствердження за рахунок руйнування – це і є зворотнє визнання вашої цінності (див. пункт 1).
І якими є ваші почуття до кривдника, коли ви розумієте це? Особисто в мене злість і обурен-ня змінюється на жаль і співчуття...А жаль – це вже майже любов. Ще одна вагома причина пробачати ворогів своїх – це розуміння психологічної властивості людини, котру психологи назвали «проекцією». Це здатність людини судити інших по собі. Подібно тому, як звичайний проектор «викидає» назовні картинку, яка вже в нього є всере-дині, так і людина, те, що в неї є всередині, привласнює іншим людям. Наприклад, вона пі-дозрює інших людей у чомусь ганебному саме тому, що це «щось» вже є в ній самій. Вона схильна засуджувати когось у чомусь, оскільки сама має в собі те, в чому її викриває власна совість і в чому вона боїться зізнатися відверто, визнати себе грішною. Треба зазначити, що цю властивість людство помітило з давніх-давен. Звичайно, є багато прикладів і в Святому Писанні.
Це властиво абсолютно кожній людині як дихання, тому ми проектуємо власні недоліки на інших сотні разів на день. Вся наша уява побудована на цьому механізмі, без нього ми б і вузла на черевику не розв'язали.
На практиці це виглядає так: жадібна людина звинувачує всіх в жадібності, агресивна – в ворожості, властолюбива – у властолюбстві, натомість добра людина щиро вважає, що її ото-чують добрі люди, мудра – вбачає мудрість в усьому. Але людина не помічає того, що ці якості властиві саме їй – на собі геть не видно, але це чудово бачать інші люди.
«У чужому оці тріску бачите, а в своєму колоди не помічаєте», – сказано саме про це.
З цього випливають дуже важливі практичні висновки.
По-перше, це спосіб дізнатись про людину правду (хоча не буквально: цю правду треба де-що розшифрувати), по-друге, те, що людина каже про вас, може зовсім вас не стосуватись (хоча може бути і справедливим), але точно характеризує обвинувача. Тому не варто прий-мати звинувачення надто близько до серця. По-третє, чому людина гнівно звинувачує, осуджує, лає вас? Тому що ці якості для неї не-прийнятні, вона не може привласнити їх собі (хоча відчуває), і саме з цієї причини виливає свій бруд на інших. Вона страждає від цих своїх якостей, і для неї це механізм захисту, єди-ний підсвідомий порятунок – осудити інших, щоб не осуджувати себе. Нещасна людина, чи не так? Як їй намуляла колода в оці...
Яскравий приклад: один досвідчений і відомий тележурналіст нещодавно раптом почав ро-бити серію агресивних антицерковних передач. Один з його «перлів»: «церква – це просто бізнес з продажу свічок і нічого більше». Але ось що він розповів про себе в одному з ін-терв'ю: «Да, был певчим, потому что разбирался в сольфеджио и хороший имел голос, к тому же тогда очень много платили – 10 рублей за службу и 25-40 за «жмуров» (тобто поховань – прим.)... Почему бы не заработать? Плюс это было дико увлекательно, потому что у нас в хоре сроду никаких ПГМнутых не водилось – это был сброд богохульников, разбойников и хулиганов. Не помню ни одного песнопения, куда бы мы какие-нибудь веселые и безобраз-ные не вставляли словечки,...» (ПГМ – «православие головного мозга»). То чи дивно, що людина, котра сама прийшла в церкву тільки за грошима, буде вбачати в церкві тільки бізнес і нізащо не відчує ані святості, ані благодаті? Колода в оці викривляє бачення... От тільки хто ця людина: свідомий ворог чи жертва своїх же гріхів? Наскільки вона відає, що робить (адже проекція, про яку ми згадали, є механізм несвідомий)? Ми не можемо це знати – хай судить Господь. І хто знає, чого вона більше варта: праведного гніву чи християнського співчуття? До речі, знаючи це, ми можемо дещо по-новому поглянути на заповіді Спасителя: «Не судите, да не судимы будете» (Мф.7,1), а також: «Какою мерою мерите, такою отмерено будет вам и прибавлено будет вам, слушающим» (Мк.4:24); «За всякое праздное слово, какое скажут люди, дадут они ... дадут они ответ в день суда: ибо от слов своих оправдаешься, и от слов своих осудишься» (Мф. 12, 36-37); «Кто же скажет брату своему: «рака», подлежит синедріону» (Мф 5:22); «Нічто, входящее в человека извне, не может осквернить его; но что исходит из него, то оскверняет человека. ... Ибо извнутрь, из сердца человеческого, исходят злые помыслы, прелюбодеяния, любодеяния, убийства, кражи, лихоимство, злоба, коварство, непотребство, завистливое око, богохульство, гордость, безумство» (Мк. 7: 15-22); «Добрый человек из доброго сокровища сердца своего выносит доброе, а злой человек из злого сокровища сердца своего выносит злое, ибо от избытка сердца говорят уста его.» (Лк. 6:45).
Як же подолати бажання гніватися на інших?
Насамперед треба бути морально готовим до того, що ми самі є носіями повного комплекту плевел, в нас є паростки усіх без винятку гріхів (тільки одні ми пророщуємо сильніше, інші – менше, деякі так і не проростають ). Це сумний факт нашої природи. Аби було не так, то як би ми грішили? Отже, ми можемо мати будь-які неприємні якості. Якщо ж ми вважаємо, що якогось гріха в нас немає, то це вже не просто небезпечно, але свідчить про тотальне поневолення нашої душі дияволом. Людина, яка не визнає за собою нічого гріховного, є духовно мертвою. Натомість готовність визнати свою гріховність, смирення – це передумова того, щоб побачити правду про себе.
А далі – висловіть оцінку, характеристику щодо іншої людини і знайте, що це є ваша харак-теристика також. Наші вороги – наше дзеркало. Ті неприємні якості, в яких ви звинувачуєте її, притаманні й вам. Спочатку це визнавати неприємно, спадає «корона», руйнується самоо-бман, але потім стає легше і навіть радісно, тому що чесніше. Правда сама по собі цілюща. А ще з'являється свобода щось змінити в собі, адже неможливо боротися з тим, чого не бачиш.
Привласнити собі проекції – це така собі малесенька аналогія Страшного Суду. І краще пот-рошку проходить його ще за земного життя. А найголовніше: коли бачиш, що сам грішний тим же гріхом, пиха, ненависть, презирство до ворогів тощо одразу зникають, ворог стає братом по нещастю (можливо, ще й несвідомим). І в душі замість ядучої ненависті оселяєть-ся мир і співчуття – кращий привід для молитви.
"Збараж Forum" ВКонтакті - приєднуйтесь !!!
|
|
| Поділіться з друзями в соц. мережах -
|